Чи будуть притягнуті до відповідальності всі, хто вчиняє воєнні злочини на території України, коли це може відбутися та яких масштабів набули злочини, скоєні російськими військовими? Про це йшлося під час панелі «Повномасштабне вторгнення» в межах медіамарафону «10 років російської агресії в Україні. Шлях до справедливості», який організувала коаліція «Україна. П’ята ранку».
За офіційними даними українських органів правопорядку, за два роки від початку повномасштабного вторгнення відкрито понад 122 тисячі кримінальних проваджень за статтею «порушення правил і звичаїв війни». Однин із основних факторів майбутнього правосуддя — якісне документування та збереження доказів злочинів, що їх росіяни вчиняють на території України.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик зазначила, що основна робота з розслідування воєнних злочинів і притягнення до відповідальності злочинців лежить на плечах національної системи правосуддя.
«Процеси правосуддя триватимуть роками, десятиліттями. Ми маємо будувати свою роботу з урахуванням цього чинника і бути готовими продовжувати це робити і через 10 років. Причому робити якісно, щоб задокументовані дані можна було використовувати в судах», — зазначила пані Печончик.
Правозахисники зазначають, що цифри, відомі станом на лютий 2024 року, не відбивають реальної картини тих злочинів, які скоює в Україні Російська Федерація. Здебільшого через те, що країна-агресор свідомо приховує інформацію, особливо стосовно цивільних заручників.
Керівник медпункту механізованого танкового батальйону 59 бригади Юрій Армаш, який пережив російський полон, розповів, що в місцях тримання полонених на тимчасово окупованих територіях катують і цивільних, і військових. Поширене сексуальне насильство з боку окупантів, воно стосується не тільки жінок, а й чоловіків, і в деяких випадках — дітей.
«Мало хто про це говорить. І мало хто хоче про це взагалі чути, — каже колишній полонений і додає: Росія робить пріоритет на поверненні своїх військових, тому не зацікавлена в поверненні або обмінах цивільних полонених. — Коли ми були в полоні, росіяни нам казали, що цивільних мінятимуть лише наприкінці війни. Тоді, коли “РФ досягне свого”. На жаль, цивільні не в пріоритеті».
«Відбуваються обміни, люди повертаються. Комусь щастить, і він дізнається щось про свою рідну людину, незалежно, чи це військовий, чи цивільний, бо їх тримають разом. Точна кількість цивільних заручників наразі невідома. За інформацією Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, це близько 20 тисяч осіб. А якщо взяти оприлюднений реєстр МВС — там інша цифра, —розповіла представниця ГО “Цивільні в полоні” Катерина Огієвська і додала: — Навіть тепер на тимчасово окупованих територіях людей затримують. Узагалі безпідставно, без причин: ти можеш “не так” пройтися вулицею чи “не так” подивитися на російських військових».
Катерина ОгієвськаЩодо депортації цивільного населення: з тимчасово окупованих територій України на територію Російської Федерації переміщено до 2,8 мільйона осіб, сотні тисяч із них — діти. За офіційними даними, кількість депортованих дітей сягає 19,5 тисяч. Повернути на сьогодні вдалося лише 388 з них.
«Коли ми комунікуємо цю проблему, цей масовий злочин, а тут є і елемент геноциду, і воєнні злочини, і злочин проти людяності, ми бачимо, що Росія цинічно порушує всі міжнародні акти, конвенції та закони. Цей злочин — один із наймасштабніших з часів Другої світової війни, — каже історик-дослідник проєкту “Where Are Our People?” громадської організації PR Army Владислав Гаврилов. — Депортуючи українських громадян, Росія не планує їх повертати, вона приховує інформацію, куди депортує людей. Виявлено вже 60 “пунктів” тримання українських громадян».
Розслідування міжнародних злочинів, скоєних на території України, — це передусім завдання саме для України. Водночас міжнародні інстанції допомагають у цій справі: вони беруть на себе певну частину, де Україна з юрисдикційних питань не може сама вести розслідування, пояснив начальник відділу департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України Станіслав Петренко.
«Міжнародний кримінальний суд у рекордні для міжнародного правосуддя строки видав ордер на арешт російського президента Путіна і Львової-Бєлової. Це неабиякий успіх. Можливо, це не задовольняє запит на те, що Путіна завтра в кайданах привезуть до Гааги — на жаль, міжнародне право так не працює. Але штамп міжнародного злочинця в Путіна є, і це тавро так просто вже не змити», — зазначив представник ОГПУ.
Правозахисники переконані: важливо, щоб винні були справедливо покарані. Адже відсутність належної реакції на скоєні Росією злочини проти українців ще на початку агресії у 2014 році призвела до того, що вони повторюються з початком повномасштабного вторгнення на новоокупованих територіях, але в значно більшому масштабі.
«Ми тепер розуміємо, наскільки важливо, щоб винні були реально покарані й притягнуті до відповідальності. Це єдиний спосіб показати іншим, що з ними буде так само навіть через 5, 10 або 50 років», — додала старша юридична радниця Truth Hounds Зера Козлиєва.
Учасники панелі зазначили, що задля досягнення справедливості в майбутньому потрібна спільна робота українських органів правопорядку та суспільства, яке представляють журналісти й громадські організації, котрі ведуть збір інформації, розслідування та моніторингові місії.
Перегляд запису дискусії доступний за посиланням англійською та українською.
20.02.2024
